Вокально-хорова робота в дитячому хорі на всіх його етапах проводиться з метою розвитку голосів співаків хору, щоб вони звучали природно, гнучко, легко і зберегли при цьому індивідуальні тембральні властивості. У хорі діти вчаться свідомо керувати своїм голосом, оволодівають різними прийомами вокальної техніки, розширюють діапазон свого голосу. Невід’ємною частиною вокально-хорової роботи є виховання у хористів здатності емоційно передавати художній образ і виразно вимовляти літературний текст під час співу.

Все це досягається комплексом хорових вправ, вибором творів з урахуванням вікових вокальних можливостей співаків, контролем за станом голосового апарату і засвоєнням вокальних навичок кожним хористом, постійним контролем за вокальною позицією і виразністю співу під час навчання та концертного виконання творів.

У співаків хору потрібно виховувати такі вокально - технічні навички:

1) чисте інтонування;

2) правильне співацьке дихання;

3) чітку артикуляцію і дикцію;

4) уміння зберігати єдину вокальну позицію на усьому діапазоні голосу;

5) володіння певним діапазоном голосу;

6) розвинену рухомість голосу;

7) уміння користуватися різною силою звучання голосу, володіння філіруванням звука; уміння змінювати забарвлення звуку залежно від стилю і настрою музичного твору;

8) володіння різними штрихами вокальної техніки - легато, нон легато, маркато, стаккато, глісандо, портаменто та різноманітними видами акцентів.

Всі ці навички прищеплюються співакам поступово, в залежності від розвитку співацького апарату та їхніх музичних здібностей.

Уся вокальна робота в хорі проводиться з урахуванням вікового цензу дітей. Для успішного засвоєння навичок і знань, потрібна активна увага та зацікавленість співаків. У хорі молодших класів необхідно часто змінювати методи і прийоми навчання, використовувати ігрові моменти, практикувати різноманітні види змагань між групами співаків тощо.

Ухорі старших класів принцип активізації уваги застосовується лише зрідка. Більше уваги приділяється аналізу музичного твору, прийомам виконання, обговоренню прослуханої в концертах музики та оцінці її виконавців.

Для засвоєння правильних вокально-технічних навичок велике значення має власний показ керівника, особливо в молодшому хорі.

Шляхи оволодіння ними звичайно пояснюється словами і підкріплюється епізодичним показом.

Емоційного виконання творів найкраще досягти словесним настроюванням хору, лише зрідка вдаючись до власного виразного співу.

Якщо у молодшому хорі велике місце займає конкретний показ учителя, то в хорі старших класів перевагу слід віддавати глибокому аналізові музичного тексту твору.

Не дозволяється співати застудженим дітям і хлопчикам у період гострої мутації.

Приміщення, де проходять заняття, потрібно добре провітрювати.

З метою підтримання зацікавленості співаків і для їхнього успішного вокального розвитку репертуар добирають відповідно до вікових інтересів та вокальних можливостей дітей. Слід пам’ятати, що кожний вивчений твір багато дає для загального музичного та вокального розвитку юного співака.

Основні співацькі навички, що прищеплюються в дитячому хорі.

Чисте інтонування.

Якісне інтонування - наслідок двох факторів: розвитку музичного слуху співаків та володіння певними вокально-технічними навичками. Хорове інтонування часто залежить і від особливостей фактури виконуваного твору.

Але вирішальним фактором, від якого залежить хорова інтонація, є слух керівника хору.

Розвиток мелодичного, гармонічного і вокального слуху співаків на хорових заняттях, прищеплення їм правильних вокальних навичок під час співу є водночас і роботою над чистотою інтонування.

Спів без супроводу є добрим методом розвитку музичного слуху та чистої інтонації.

Одним із прийомів роботи над чистотою інтонування - є з’ясування причин, що можуть викликати нечисту інтонацію, а також попередження та усунення недоліків.

Понижене інтонування може виникнути з таких причин:

1. Теситура твору дуже висока, і співаки не володіють відповідним обсягом звучання голосів.

Слід поміняти твір, або транспонувати його в іншу тональність.

2. Твір, написаний у швидкому темпі, внаслідок чого співаки не встигають точно і чітко виконувати мелодію або вимовляти текст.

Вивчати твір потрібно у повільному темпі.

3. Твір не подобається співакам, вони співають його неохоче.

Треба переконати співаків, показавши їм красу і цінність твору, або замінити іншим.

4. У творі багато разів повторюється один і той самий звук в одній або в кількох партіях. Навіть при наявності окремих відхилень від повторюваного звука, особливо в низхідному напрямі, точне інтонування звуку, що повторюється, часто буває ускладненим, особливо для дітей, увага яких швидко притупляється.

Можливе «сповзання» інтонації звука, в такому разі треба показати відповідним рухом руки і словесною вказівкою, що такі звуки треба співати з тенденцією до підвищення.

5. Співаки мляво артикулюють.

Слід працювати над активізацією артикуляції та дикції.

6. Співаки неправильно користуються диханням, співають не на «опорі».

Слід вимагати більш активної роботи дихального апарату.

7. Співаки неправильно сидять (сутуляться, згорбилися, оперлися ліктями) або стоять, надто розслаблені.

Треба, щоб вони сиділи або стояли правильно.

8. Співаки втомлені.

Припинити спів, або підбадьорити їх цікавою розповіддю, а відтак знову повернутися до того ж твору. Іноді корисно заспівати його у вищій тональності.

9. Через специфіку фактури твору або неуважність чи втомленість співаків втрачено високу вокальну позицію, хор співає позиційно низько.

Треба співати твір на один склад, який допомагає повернути високу позицію, можливо краще проспівати твір в більш високій тональності. Коли співаки повернулись у потрібну позицію, треба знову проспівати твір з текстом та в тональності оригіналу.

10. В хорі співають хворі діти або з гострою мутацією. Ці співаки понижують інтонацію своєї партії.

Слід категорично заборонити їм співати.

11. Диригент веде репетицію мляво, невпевнено орієнтується в творі, не має чіткого виконавського плану.

Підвищене інтонування хору

1. У творах швидкого темпу є технічно та інтонаційно важкі місця. Співаки намагаються їх подолати надто активно.

Такі місця треба співати спокійно, стримано.

2. Бажаючи передати веселий характер твору, який написано у незручній теситурі ( низькій або високій ), діти підвищують інтонацію.

Треба проспівати твір стриманіше, або транспонувати його.

3. Надміру активне дихання співаків.

Треба нагадати хористам, що дихання слід брати і витрачати економно.

4. Колектив співаків, особливо молодших дітей, чимось схвильований.

Треба заспокоїти дітей і проспівати твір тихо, у повільному темпі.

5.Діти співають форсованим звуком. Треба зняти надто гучне звучання.

Правильне співацьке дихання

Правильно дихати під час співу повинні навчитися навіть наймолодші співаки. Більшість малюків звикла дихати поверхово, піднімати плечі під час вдиху і робити дуже короткий видих. Легко збуджувані діти часто «дихають» після кожного другого-третього проспіваного слова. Тому виспівування тривалої фрази на одному диханні для багатьох малюків дуже важке. Вправи для розвитку правильного співацького дихання можна проводити окремо без співу, хоча основні навички правильного співацького дихання прищеплюються співакам під час співу.

Займаючись з хором молодшого віку, керівник стежить, щоб діти вдихали повітря безшумно через ніс не піднімаючи при цьому плечей. Відчуття має бути таким, ніби вдихаємо запах квітів. Привчати дітей вдихати повітря якомога повільніше, плавно, без поштовху.

Повільний видих викликає затримку дихання. Проте слід стежити за тим, щоб ця затримка не була надмірно напруженою.

Для розвитку правильного дихання корисна така вправа: після вдиху згаданим способом співак повільно вимовляє приголосний ф або під час видиху багато разів поштовхами вимовляє п-п-п (це допомагає відчувати рух діафрагми).

Можна запропонувати співаку наодному видиху полічити від 1 до 15-25.

Всі ці вправи треба виконувати жваво, весело, але при концентрованій увазі дітей з елементами змагання.

Щоб навчити співаків повільного видиху, пропонуємо проспівати звук середньої висоти (фа1, соль1) на одну голосну, або невеличку музичну фразу з поступовим рухом мелодії у дуже повільному темпі. З цією ж метою до репертуару включаємо твори з поступеневим рухом мелодії і відносно довгими музичними фразами.

Частина дітей мляво атакують звук, невміло користуються диханням під час співу. Тому їм корисно, крім вправ, проспівати кілька пісень штрихом

маркато. Але під час виконання слід уникати надто великої активності дітей, що може викликати форсований спів.

Вже наймолодші хористи мають відчути, так званий, «опертий» спів. Для цього малюків треба привчати до деякої затримки дихання перед видихом і до активного, високого формування голосного звука. Саме в хорі молодшого віку домогтися «опертого» співу дуже складно, адже при дуже наполегливій вимозі «опертого» звучання діти легко переходять до крикливого співу. Своєрідним захистом від форсованого співу може бути виконання вправ і окремих пісень на морморандо.

Робота над диханням триває на всіх наступних стадіях розвитку співаків.

У хорі старшого віку подовжуються фрази, які діти повинні співати на одному диханні, прививаються навички «ланцюгового» дихання, активізується затримка дихання перед видихом. Від дітей вимагається більш низький і глибокий вдих. На цьому етапі діти привчаються до різних видів атаки звука залежно від характеру твору. Завдяки виконанню рухливих гамоподібних вправ, що зустрічається у творах, діти привчаються економно витрачати дихання при полегшеній звучності голосу. Бережливого витрачання і активної регуляції дихання вимагають твори з динамічною гнучкістю.

Співаки старшого віку повинні оволодіти справжнім косто- абдомінальним (нижньореберним) способом дихання. їм також корисно зробити ряд додаткових дихальних вправ, наприклад, після глибокого вдиху активними поштовхами діафрагми вимовляти короткий склад ха-ха або хо-хо. Видих можна зробити дуже плавно і повільно на повторюваний після коротких пауз приголосний п-п-п при повній нерухомості розширеної грудної клітки.

Щоб знайти правильне співацьке дихання, багатьом допомагає самоконтроль над дихальними рухами (одну руку тильною стороною кладемо на поясницю, другу - долонею на нижню частину грудної клітки).

З юнаками робота над диханням проводиться диференційовано. Після мутації у юнаків починає міцніти чоловічий голос, отже вокальну роботу з

ними треба проводити обережно. їм слід економно витрачати дихання під час співу, правильно «опирати» звук.

У юнаків старшого віку голос вже цілком сформований, їх можна чітко розділити на тенори, баритони та баси і серйозно працювати над повноцінним співацьким диханням переважно шляхом відновлення тимчасово втрачених прийомів, які були засвоєні раніше. Для цього рекомендуємо ті ж вправи, яківиконуються в хорі, але співати чіткіше, свідоміше.

Необхідно продовжувати роботу над «політним» звучанням, у формуванні якого, крім позиційності голосних, велике значення має і «опора» дихання. Одним з прийомів вироблення «політності» є вимога співати якби на «велику відстань». Затаких умов активізується опора звука, робота м’язів черевного преса і діафрагми.

У юнаків старшого віку особливого звучання набуває «дозування» кількості поданого повітря, манера його подачі залежить від характеру і динаміки фрази, від виду атаки, якої вимагає твір. Слід також приділити увагу роботі над затримкою дихання, адже надто активний вдих під час співу позбавляє його гнучкості й виразності.

Артикуляція і дикція

Найпоширеніші дефекти артикуляції - це млявість губ, язика і м’язів, які рухають нижню щелепу. У деяких дітей щелепи бувають надто напружені під час співу, що заважає вільно розкривати рот, а це необхідно для формування якісного вокального звука.

Через недостатню увагу дітей до чіткої вимови слів, а також через наявність згаданих артикуляційних дефектів дикція у багатьох співаків дитячого хору є багато недоліків.

Назвемо основні з них:

1) нечітке формування голосних;

2) редукція голосних;

3) мляве і нечітке формування одних голосних і утрирувано- підкреслене - інших.

Оскільки від правильного формування голосних і приголосних багато в чому залежить вокальна позиція співака, роботі над артикуляцією і дикцією треба приділяти в хорі серйозну увагу. З дітьми, які мають значні дефекти артикуляції і дикції потрібно працювати індивідуально.

Для досягнення чіткої дикції в хорі застосовують такі основні методи:

1. Показ керівником формування окремих голосних.

Особлива увага приділяється формі рота під час формування голосних.

2. Колективне читання віршів, текстів пісень, скоромовок беззвучним шепотінням. Але при цьому вимовляти слова треба виразно , щоб зміст слів можна було зрозуміти по підкреслено чіткому руху артикуляційного апарату. Цей прийом сприяє активності артикуляції.

3. Для активізації роботи губ і язика співають вправи на склади бри, бро, бра, чітко, вимовляючи приголосний «б» .

4. Корисно співати гамоподібні вправи у висхідному та низхідному напрямі руху на одну з голосних, стежачи за тим, щоб голосна не змінювала своєї «форми» і забарвлення незалежно від теситури.

Співаки, які мають схильність до співу «білим», «відкритим» звуком, треба починати роботу над округленням звука, показати дітям їх відмінність.

Таким чином, керівник хору приступає до «затемнення» голосних, особливо а, є та і, але ні в якому разі не можна на будь-якому етапі розвитку співака добиватись надто «темного» звука, адже це може пошкодити нормальному розвитку його голосу.

Визначити потрібний ступінь «округлення» звука - справа вокального слуху і художнього смаку педагога. Правильним можна вважати такий ступінь «округлення» звука, коли співак не втрачає природності звучання голосу, характерного для даного віку.

Корисно співакам будь-якого віку нагадувати, що правильне формування навіть «вузьких» голосних « і » та « я » вимагає відчуття «великого простору» у ротовій порожнині, тим більше цього потребує формування голосних а, о, у.

Основна робота над дикцією проводиться у хорі під час розучування музичних творів. Перед виконанням твору з текстом керівник його виразнопрочитує , а потім усі співаки разом читають текст кілька разів вголос. Під час читання слід звернути увагу на слова чи звороти, які важко вимовляються. Логічні наголоси в тексті зіставляються з музичними наголосами у творі. Треба попередити усі дикційні неточності та помилки орфоепії, що можуть виникнути під час співу.

За правильність й чіткістю дикції доводиться стежити не лише під час початкового розбору твору, а й під час художньої роботи. Багато уваги приділяємо чіткому, але не надто підкресленому «виспівуванню» закінчення слів і музичних фраз, правильному поєднанню складів, скороченню шиплячих і повноцінному «виспівуванню» сонорних приголосних.

Щоб досягти дикційної синхронності у творах із складним ритмічним малюнком або виконуваних у швидкому темпі, радимо вивчати їх на один із складів і окремо багато разів прочитуючи словесний текст у ритмі твору. Тільки після міцного засвоєння ритмічного малюнка у спів вводиться літературний текст.

Оскільки метою роботи над артикуляцією і дикцією є не лише удосконалення вокалу співаків, а й повноцінне розкриття музичної думки твору, багато уваги приділяємо емоційно забарвленому і виразному читанню словесного тексту без музики та у поєднанні з нею.

Уміння забезпечити єдину вокальну позицію

на всьому діапазоні голосу

На всіх етапах розвитку дитячого голосу багато уваги треба приділяти формуванню головного звучання голосів, співу у високій позиції. Цьому сприяють вокальні вправи з низхідним напрямом мелодії, виконання яких співаки повинні починати у високій вокальній позиції. Низхідний рух обов’язково супроводжується динамічним спадом, що запобігає надмірному включенню грудного резонатора на низьких звуках.

Вирівнюванню регістрів і збереженню єдиної вокальної позиції сприяє виконання вправ закритим ротом.

Хлопчикам, які мають дуже вузький діапазон через «грудну наспівність», пропонуємо співати полегшеним звуком в обмеженому діапазоні їхнього голосу. Пізніше коли вони привчаться співати легким звуком, треба обережно розширювати діапазон їхніх голосів. Переважно вправи виконуються на легке стаккато і гамоподібні рухливі вправи на легато.

Під час вивчення музичних творів із літературним текстом їх роз-починають співати лише після того, як твір виконано у єдиній вокальній позиції всіма партіями на один склад, найчастіше використовують склади ню, на, ля. Виконуючи твір з текстом, треба стежити за тим, щоб не втрачалася набута раніше висока позиція звука.

Велике значення має індивідуальна робота зі співаками у періоди раптового розвитку їхнього голосу і з тим, кому важко співати у високій позиції. Вибором відповідних вправ і складів педагог допомагає знайти високу позицію, згладити «перехідні ноти», побороти позиційні вади, часто пов’язані з поганим диханням або млявою артикуляцією. Щоб знайти правильну вокальну позицію, іноді досить легкого дотику руки до лоба дитини, яка співає (високе,головне резонування).

Особливої уваги потребують діти, які звикли співати вузьким, затисненим звуком з горловим відтінком. їм завжди важко перейти з одного регістру в інший. Таких дітей слід привчати співати легким без напруженим голосом. На певний час їм забороняється співати голосно. Треба привчити дітей плавно подавати дихання під час співу.

Вроботі з юнаками розвивати грудне звучання при збереженні високої співацької позиції. Юнаки виконують вправи з висхідним мелодичним малюнком, обережно і поступово привчаючись до помірного «прикривання» звуків верхнього регістру. Багато уваги приділяється відчуттю «великого простору» в ротовій порожнині і низькій опорі дихання під час співу крайніх верхніх нот. Щоб виробити єдину вокальну позицію, всі твори слід проспівувати на один із складів (найчастіше з голосними йо, я, є), а потім співати з текстом.

Розширення діапазону співацького голосу

Для розширення діапазону дитячого голосу застосовують такі прийоми і методи:

а) співати звуки тризвуків і септакордів у висхідному напрямі полегшеним звуком на стаккато, а у низхідному - на легато;

б) крайні верхні звуки співати особливо легко, наче намагаючись їх «уколоти»;

в) у вправах співати звуки, вищі за ті, що зустрічаються у творах;

г) вивчений твір, який добре звучить у вокальному відношенні, транспонувати у більш високу тональність;

д) особливу увагу звернути на активну подачу дихання і правильне розкривання рота під час співу високих звуків;

е) домогтися «соковитого» звучання низьких звуків діапазону, хоч спеціальної роботи над цим у дитячому хорі не ведеться;

є) розширювати діапазон у дітей, які співають затиснутим або грудним звуком, не за рахунок високих головних звуків, які беруться стрибками, а шляхом полегшення співацької манери, це дозволяє збільшувати діапазон звучання обережно і поступово.

 

Рухливість голосів

Найважливіше значення для виховання рухливості голосу має розвиток слуху співака. На заняттях хору слід велику увагу приділяти розвитку внутрішнього слуху хористів, їх умінню чисто інтонувати малі і великі мелодичні стрибки.

З технічного боку працюємо над співом різноманітних гамоподібних вправ у різних темпах, із змінними ритмічними акцентами та різними штрихами.

Спочатку вправи співають у повільному темпі, підкреслюючи кожний звук, а потім поступово прискорюють темп, водночас полегшуючи звучність. Іноді потрібно опрацювати окремо технічно важкі місця музичного твору. Для інтонаційної і позиційної точності кожний окремий звук ніби підтримується поштовхом діафрагми у повільному темпі.

Ці вправи сприяють природному розвитку голосу, вирівнюванню регістрів, набуттю єдиної співацької позиції, допомагають співакам запобігти форсованому співу, адже рухливий спів обов’язково полегшує звучання голосу.

Уміння користуватися різною силою голосу; філірування звука;

зміна забарвлення звука від стилю і характеру музичного твору

Навички динамічної і тембральної виразності прищеплюються в основному підчас роботи над виконанням музичних творів. Технічна основа їх закладається при виконанні вокальних вправ. Під час виконання художнього твору до цієї технічної основи додається емоційний фактор, який значною мірою впливає на якість звука, що формується.

З динамічними змінами звука діти знайомляться ще в молодшому хорі. Однак діапазон динамічних можливостей цього хору невеликий - від мецо- піано до мецо-форте. Не зважаючи на обмежені динамічні можливості звучання, співаки молодшого хору здатні на найбільшу виразність завдяки жвавій реакції на словесний і музичний тексти творів, а також через відсутність соромливості перед слухачами під час концерту.

Багатьма психологами відзначено позитивний вплив на розвиток психіки дітей їх емоцій, тому до репертуару мають входити в основному світлі, веселі,життєрадісні пісні, які легко засвоюються.

Ці пісні не дуже важко розучувати, не доводиться багато разів їх повторювати, тому виконання завжди зберігає свіжість і безпосередність.

Заради збереження єдиної вокальної позиції дітям не треба дозволяти надто емоційно передавати свої почуття, оскільки це може спричинити крикливий спів.

Хоча динамічна гнучкість голосів у молодшому хорі невелика, але вже у вправах треба добиватись динамічної контрастності, стежачи за тим, щоб тихий спів через відсутність опори не перейшов у сиплий шепіт, а голосний — у затиснутий крик. Вправи для розвитку динамічної гнучкості засновані здебільшого на контрастній динаміці. Поступово можна перейти до вправ зі змінною динамікою (крешендо і дімінуендо).

Поступове посилення і затихання витриманого звука «за рукою» диригента, посилення звучання висхідної мелодії і спад звучності при низхідному її русі - найпростіші вправи, які використовуються для розвитку динамічної гнучкості в молодшому хорі. Оскільки при поступовій зміні силизвука велике значення має правильне співвідношення подачі та затримки дихання, яким малюки володіють ще слабко, їхні можливості дуже обмежені і під час філірування звука. Однак у особливо обдарованих, емоційних дітей велика динамічна гнучкість голосу спостерігається і у ранньому віці.

Динамічні можливості хору середніх і старших класів значно більші. Сила звука у таких хорах може коливатися від піанісімо до форте. Співаки повинні володіти гнучкою і контрастною динамікою, філіруванням звука, вмінням надавати звукові різного відтінку.

На першому етапі вони вчаться зменшувати звучність витриманого звука за рахунок поступового закривання рота, а потім - шляхом відповідного регулювання роботи дихальних м’язів і м’язів гортані без зміни положення рота. Як правило, динамічна гнучкість співаків залежить від того, як вони володіють дихальним апаратом.

Працюючи над поступовою зміною динаміки (крещендо і дімінуендо), доводиться весь час стежити за інтонаційною чіткістю. При крещендо внаслідок більш активної подачі дихання співаки іноді підвищують тон, при дімінуендо - знижують. Крім того, крещендо може призвести до крикливого звучання, а дімінуендо - до не опертого, сиплого звучання. При виконанні усіх динамічних відтінків, включаючи крайні, звук має залишатись вокальним і політним.

Домагаючись від хору того чи іншого відтінку, керівник повинен обов’язково враховувати теситурні умови і специфіку звучання дитячих голосів.

Цікава розповідь, що вводить у настрій виконуваного твору, глибоке розкриття його змісту, характеристика співацької манери, у якій треба виконувати даний твір, виразний показ окремої фрази, образні жести рук - ось ті засоби, за допомогою яких керівник досягає бажаного забарвлення голосів співаків. Знайти потрібну співацьку позицію і виконавські барви іноді допомагає підкреслено негативний показ керівника. Однак всі вимоги диригента щодо виразності повинні бути такими, щоб залишити і самим співакам певну частку творчої ініціативи.

Бажаючи виховувати гнучкі і виразні голоси, розбір твору по партіях слід робити професіонально та емоційно. Співаки повинні виконувати не окремі ноти, а музичні фрази з характерним для даного твору тембральним забарвленням, адже музичне мовлення - виразне та гнучке.

Володіння різними штрихами вокальної техніки - легато, нон легато,маркато, стаккато, портаменто, глісандо та видами акцентів.

Співу нон легато, легато, маркато та легким стаккато діти повинні навчитисяуже в хорі молодших класів.

Особливу увагу слід приділяти співу легато, тому що маленьким співакам він дається важко.

Спеціальними вправами без стрибків у мелодії дітей привчають переходити від одного звука до іншого без поштовхів та «під’їздів». Спочатку ці вправи виконуються наодному складі, а потім зі зміною складів, що утруднює спів легато, бо кожний новий склад дитина намагається вимовляти з акцентом. Треба власним показом, а також плавним рухом руки допомогти дітям навчитися переходити від одного складу до іншого без найменших поштовхів. Набуті під час вправ навички співаки закріплюють при співі різних музичних творів. Працюючи над штрихом легато, треба приділити велику увагу спокійній подачі дихання.

Молодші діти легко засвоюють спів нон легато (для більшості з них це природна манера співу) і досить швидко оволодівають штрихом маркато , адже підкреслена і уривиста подача звука добре знайома маленьким дітям, які скандують слова під час захоплення або радісних вражень. Але при співі маркато і стаккато треба привчати дітей активно використовувати рухи діафрагми і м’язів черевного преса. Крім того, треба стежити за чітким формуванням голосних, оскільки млява вимова може призвести до позиційних та інтонаційних недоліків.

В подальшому робота над штрихами легато, нон легато, маркато і стаккато поглиблюється. Перед дітьми ставлять складніші завдання: вміти по різному проспівати маркато і нон легато, легке і гостре стаккато, яке вимагає полегшеного, але точного ритмічного та інтонаційного співу. Уривки, які треба виконувати на стаккато, слід співати спочатку у повільному темпі штрихом маркато, а потім прискорити темп і відповідно полегшити звук. Як правило, уривок проспівують спочатку на одному із зручних для даної теситури складів, а потім із текстом.

В середньому і старшому хорі діти привчаються залежно від характеру виконуваних творів до переходу від одного звука до іншого легким портаменто і чітким глісандо. Обидва прийоми керівник повинен продемонструвати.

Вивчаючи штрих портаменто, треба перший звук співати підкреслено, а наступний трохи полегшено, тоді плавне поєднання тих звуків буде природним і простим. Слід нагадати дітям, що портаменто - дещо видозмінений спів звуків на легато.

Співаючи глісандо слід, навпаки, підкреслити другий звук,а так званий «під’їзд» до цього звука треба полегшити, його тривалість обумовлена ритмікою твору. Щоб досягти синхронності у виконанні глісандо, треба цей спосіб переходу від одного звука до іншого робити у різних темпах.

Дітей слід попередити, щоб обидва способи поєднання звуків і портаменто, і глісандо - можна застосувати лише тоді, коли це необхідно для втілення авторського задуму. Заміна чіткого легато при переході від одного звука до іншого «під’їздами» - прояв поганого смаку або слабо розвинутого слуху співака.

Сучасна педагогічна наука спирається на всебічний комплексний розвиток дітей. Керівники дитячих хорів використовують в своїй роботі такі емоційно-рухові компоненти, як ритмічні, танцювальні, ігрові. Мета цих методичних прийомів - розвинути творче начало і самостійність мислення у співаків хору. Дуже важливо під час репетицій хору використовувати ритмічні імпровізації та музично-шумові інструменти, урізноманітнювати прийомі роботи над вихованням відчуття ритму (за системою Карла Орфа).

Необхідно спрямовувати увагу дітей і на вироблення динаміки. Тут можливі різні варіанти музичного озвучення ритмічних партитур. Керівник хору може творчо використовувати цей метод.

Виконання ритмічних партитур виховує у хористів свідоме відчуття вертикалі.

Удосконалюючи навички розвитку гармонічного слуху, керівник хору активізує внутрішній слух дітей. Потрібно нагадати, що метод поперемінного виконання мелодії в слух і про себе є одним із ведучих. Досягнувши точного, виразного звучання одноголосої мелодії переходимо до дво- і триголосного співу.

Роботу над двоголоссям слід розпочинати з канонів. Мелодія канону спочатку вивчається всім хором, визначаються інтонаційні та ритмічні особливості, а потім виконується в багатоголосому викладі. Партії в каноні доцільно міняти місцями.

В роботі над триголосими творами, заздалегідь вивчивши з дітьми кожну хорову партію, хормейстер може з’єднувати голоси в різних варіантах.

При засвоєнні багатоголосого співу корисно використовувати в якості наочного матеріалу систему ручних знаків або графічного зображення мелодії.

В розвитку навичок багатоголосого співу велике значення має робота над акапельними творами. Корисно також вивчати без супроводу і ті твори, які написані закомпанементом, - це привчить дітей уважно прислухатися до хорової партитури.

Зупинившись на найважливіших питаннях формування вокально-хорових навичок в дитячому хорі, ще раз зазначимо, що весь комплекс хорових вправ заснований на осмисленому причитуванні музичного тексту. Оволодіння цим комплексом сприятиме зростанню вокально-хорової культури співаків і розвитку їх художнього смаку.